Чому не обов'язково бути iдеальною людиною?

 "Боги та богинi" на Землі 

Чи помітили ви, що боротьба "за місцем під сонцем" триває? Люди прагнуть бути красивими, заможними, взагалі кращими ніж інші. Навіть в питанні віри та саморозвитку люди змагаються й стверджують, що саме вони краще знають про те, в чому спасіння. Але справжні почуття любові не проявляють, бо показати їх-це слабкість. 

Хоча все що має людина навчитися-це давати та отримувати любов. Саме ця світла енергія в основі всіх вчень й про справжню духовність. Більше говорять про пристрасть. Її ставлять на перше місце у відносинах. Й це вважають правильним компонентом у відносинах. 

  А демонстрація "ідеальності" не веде до просвітлення, а демонструє пиху та гординю. Втомилася це спостерігати. Й зірки падають з небес. Коли доводиться якійсь "богині" чи "богові" "падати", то буває неймовірно боляче.

Складно зізнатися, що чогось не знаєш, не вмієш та не все здатен чи здатна вирішити. Але це не так. Людина може чогось не знати, не вміти й навчається, розвивається все життя. Слабкості також притаманні людині. Людина з нею зустрічається "face to face", як i з несправедливістю цього світу. Чомусь гарнi люди самотнi, чомусь розумнi не на своïх мiсцях й свiтом правлять грошi та зв'язки...

Нормально бути справжніми та слабкими людьми

 Важко бути постійно сильними. По собi знаю. Й якось це занадто по-дитячому - вважати себе всемогутнім чи всемогутньою. Бо тільки доросла, психічно здорова людина може подивитися адекватно на свою неідеальність, прийняти себе такою як є. Непогано б подивитись на себе збоку та на далеко не ідеальний світ. Приходить розуміння, що життєві проблеми, помилки перевіряли нашу силу. В якісь моменти хотілося здатися. Але розуміння того, що можна дозволити слабкість, мати право на помилку й на те що ідеальними не обов'язково бути, жити стає легше. Не варто себе за це осуджувати! А саме:

1. За не ідеальну зовнішність та риси характеру. Можна над усим цим працювати. От тільки без фанатизму. Й якщо не виходить швидко стати красенем чи красунею: мати ідеальні фізичні параметри, то варто прийняти себе такими як є. Хоча роблять пластику, тягнуться до зовнішності Анжеліни Джолі чи Кім Кардаш'ян, інших ікон стилю та краси. Навіщо? Себе варто любити. У кожного є своя родзинка. Її у собі варто знайти, вiдкрити. 

2. За помилки. Вони бувають у всіх. Варто робити висновки й не повторювати їх, "танцюючи на граблях".

3. За те, що не завжди можна проявляти силу. Колись варто навіть поплакати й не тільки слабкій статі. Це більшою мірою очищення душі, а не слабкість.

4. За те, що можна не подобатись комусь. Бо ми - не гроші. Та гроші також не усі люблять. Це право людей: когось любити чи не любити. Не варто чекати любові від тих, хто її неспроможний дати. Може почати самим цю любов давати собі й транслювати її на інших? Й енернія любові повернеться, осяє життя. 

5. За те, що не завжди можна бути джентльменом чи леді, ходити на підборах й сидіти в ресторані, в красивому вбранні та красиво їсти дорогі страви, запиваючи бокалом дорогого вина. На камеру так багато хто робить: для іміджу, реклами ресторану, просто похизуватися, щось комусь довести.

Визначення себе земною, звичайною людиною - це та свобода, яка потрібна більше всього у житті. А ідеальність виснажує, не дає права бути вільною, веселою, справжньою людиною. Вона починає дратувати, викликати відразу у оточуючих. Це не веде до відкритих, здорових стосунків. Дуже важко спілкуватися з "ідеальними" особами, ще важче чи неможливо будувати з ними відносини. 

Тож корону варто не поправляти, а знімати її, не боятися відкриватися світові справжньою людиною, зі своїми слабкостями. Бо люблять справжніх людей. Вони прості та такі рідні...

Якщо люблять по-справжньому , то з усими слабкостями та недоліками. Не варто бути богинею чи супергероєм!